Теорія, що пояснює як зʼявилась гіперцікавість у людей з РДУГ

Мене звати [Марі], і я дізналася про свій РДУГ у 31 рік. Це було величезне полегшення — нарешті стало зрозуміло, звідки у мене бажання охопити кілька професій (бо обрати одну було просто неможливо), чому за 10 років я змінила 10 квартир, 3 міста і досі не відчуваю, що це фінал 😁

Я переконана, що природа не робить помилок — усе, що вона створює, має своє місце у світі.

Мені не близький дефіцитарний погляд на РДУГ і [нейровідмінність] загалом, тому я вирішила шукати, як і куди прикласти свої здібності, щоб вони стали суперсилою, а не "розладом" чи "дефіцитом уваги". І що далі я в цьому заглиблююсь, то більше знаходжу підтверджень у науковій спільноті.

Українською інформації про РДУГ (та ще й з акцентом на силу, а не слабкість) критично мало. Більшість матеріалів — це закордонні видання. Тому час від часу, окрім мого досвіду та знань, тут з'являтимуться експертні дописи від сенсорного терапевта, а також переклади наукових статей як от сьогодні.

Пропоную тобі ознайомитися з інтерв'ю авторки статті про еволюційні джерела симптомів РДУГ. По суті, це розвиток гіпотези "мисливців у світі фермерів".

По ходу статті, я розбивала великі шматки тексту на абзаци і поінти, щоб легше читалось. Тому візульно стаття відрізняється від оригіналу, але тексти і суть збережені.

Оригінал: The Hypercuriosity Theory of ADHD

Anne-Laure Le Cunff

Енн-Лор Ле Кунфф нещодавно опублікувала статтю в журналі Evolutionary Psychological Science під назвою: «Відволікання та імпульсивність при РДУГ як еволюційна невідповідність високої цікавості».

Енн-Лор — нейробіолог, письменниця та підприємиця з докторським ступенем із психології та нейронауки Кінгз-коледжу Лондона.

А також засновниця Ness Labs — онлайн-платформи, яка навчає як використовувати свою природну цікавість. Її перша книга [Tiny Experiments] опублікована видавництвом Penguin Random House у березні 2024 року.

– Розкажіть трохи про себе та як ви зацікавилися еволюційною психіатрією та РДУГ?

Я нещодавно завершила захист докторської дисертації в лабораторії досліджень РДУГ в Інституті психіатрії, психології та неврології Королівського коледжу Лондона. Під час досліджень я помітила, що більшість наявної літератури про РДУГ має дефіцитарний підхід* і зосереджуюється насамперед на проблемах та порушеннях, пов’язаних із цим станом.

Проте стійкість рис, пов’язаних із РДУГ, у популяції, а також нові дослідження, які підкреслюють потенційні переваги цього стану, наштовхнули мене на думку, що тут може бути щось більше. Це привело мене до ідеї дослідити можливі еволюційні переваги цих рис у минулому.

– Ваша стаття зосереджується на рисі "цікавість." Як ви її визначаєте, і як гіперцікавість пов'язана із РДУГ?

У статті я визначаю рису "цікавість" як загальну тенденцію шукати нову інформацію та досвід.

Це включає такі маркери:

1. нові ситуації привертають мою увагу
2. мені подобається досліджувати нові місця
3. я люблю нові відчуття

Те, що я називаю гіперцікавістю, проявляється як інтенсивне, імпульсивне бажання знати та досліджувати

Гіперцікавість пов'язана із РДУГ через підвищену схильність до пошуку новизни, інтенсивну зосередженість на темах, які цікавлять, та сильні імпульси до вивчення нової інформації.

– Як ваша теорія розвиває попередні дослідження в цій галузі?

Моя теорія базується на декількох важливих попередніх еволюційних концепціях РДУГ, особливо на [роботах Дженсена та інших (1997)] і [Свонепоеля (2017)]. Хоча ці попередні теорії зосереджувалися на новизні та пильності, моя теорія вводить цікавість як окремий конструктивний елемент.

Це дозволяє краще зрозуміти взаємозв'язок між дослідницькими тенденціями, відволіканням та імпульсивністю при РДУГ.

– Як ваша теорія пояснює концепцію еволюційного дисбалансу для РДУГ?

Теорія досліджує риси, які, ймовірно, були адаптивними у давніх середовищах, стали викликами в сучасних умовах.

У давніх середовищах із дефіцитом ресурсів і непередбачуваними ризиками висока цікавість сприяла виживанню, спонукаючи людей досліджувати нові території, шукати ресурси та залишатися пильними. Проте в сучасному індустріалізованому суспільстві ця ж риса може проявлятися як відволікання та імпульсивність.

Дисбаланс особливо помітний у сучасних навчальних і професійних середовищах, де вимагається зосереджена увага на заздалегідь визначених завданнях.

– Чи були еволюційні переваги високої цікавості?

Еволюційні переваги високої цікавості можна розглянути з кількох точок зору. У мисливців-збирачів БаЯка в Конго діти навчаються навичкам виживання через гру, керовану природною цікавістю, та участь у збиранні їжі. Такий підхід до навчання відігравав ключову роль у виживанні мисливсько-збиральницьких спільнот.

Ген DRD4, особливо його алель 7R, який пов’язаний із РДУГ та пошуком новизни, частіше зустрічається у кочових популяціях, ніж у осілих. Це вказує на можливу адаптивну перевагу в середовищах, що потребують дослідження нового та пристосування до змін.

Висока цікавість, імовірно, також сприяла пильності, допомагаючи краще відстежувати навколишнє середовище та потенційні загрози. Нарешті, у статті розглядається так званий «непосидючий» режим цікавості (“busy-body” в оригіналі), що характеризується частими змінами уваги та широким пошуком інформації. У середовищі наших предків це могло сприяти відкриттю нових ресурсів та знань.

– Як ефект "ув'язнення" у приматів співвідноситься з вашою теорією?

Ефект неволі у приматів (прим.: біологічно люди теж відносяться до приматів) показує, що тварини в неволі демонструють вищий рівень цікавості порівняно з їхніми дикими родичами. Це пояснюють зниженим рівнем ризику та збільшенням вільного часу в умовах неволі (Forss & Willems, 2022). Це явище є важливим аналогом для розуміння РДУГ та цікавості в сучасному середовищі.

У природі висока цікавість могла бути ризикованою, тому, ймовірно, була притаманна лише частині індивідів, забезпечуючи баланс між перевагами дослідження нового та потенційними небезпеками. У нашому сучасному «подібному до неволі» середовищі, де безпосередні загрози для виживання мінімальні, вираження цікавості може менше обмежуватись природним добором, який у минулому стримував би її поширення та інтенсивність.

Це могло спричинити загальне підвищення рівня цікавості в популяції, а гіперцікавість може бути крайнім проявом цієї риси, що в сучасному структурованому світі проявляється як відволікання та імпульсивність, які нині діагностують як симптоми РДУГ.

– Що таке модель диференціальної чутливості до медіа-ефектів (МДСМ) і наскільки вона стосується вашої теорії? Я не чув про це до того, як прочитав вашу статтю, і вона захоплююча.

Модель диференційної сприйнятливості до медіавпливу (МДСМ) пояснює, як когнітивні, емоційні та збуджувальні стани опосередковують зв’язок між впливом медіа та різними наслідками (Valkenburg & Peter, 2013).

У контексті РДУГ і високої цікавості ця модель допомагає зрозуміти, як сучасне медіасередовище може взаємодіяти з особливостями уваги й поведінки, пов’язаними з РДУГ. Швидкий темп подачі інформації може підвищувати рівень збудження, але при частому впливі медіа базовий рівень збудження може знижуватися, що потенційно сприяє труднощам із концентрацією.

МДСМ особливо важлива в контексті теорії еволюційної невідповідності, оскільки пояснює, як сучасне цифрове середовище, насичене постійним потоком нових стимулів, взаємодіє з високою цікавістю, властивою людям із РДУГ.

У той час як у середовищі наших предків дослідження нового було обмежене природними факторами, сучасний цифровий світ надає необмежені можливості для пошуку новизни, що може перенавантажувати природні механізми уваги, які формувалися в зовсім інших умовах.

– Ви згадуєте у своїй статті, що ваша гіпотеза передбачає, що люди з діагнозом РДУГ проявлятимуть вищий рівень цікавості у відповідь на мотиваційно значущі стимули, будь ласка, чи могли б ви навести нам кілька прикладів?

Гіпотеза гіперцікавості передбачає, що люди з РДУГ виявляють підвищену цікавість до стимулів, які мають високу спонукальну цінність і сприймаються як потенціал для винагороди. Це можуть бути нові об’єкти, потенційні загрози, несподівані зміни або незнайома інформація.

Наприклад, у навчальному середовищі це може проявлятися у вигляді глибокого занурення в нові, несподівані чи особисто цікаві теми, водночас зі зниженим інтересом до рутинних завдань.

Теорія передбачає, що коли люди з РДУГ отримують потенційно корисну нову інформацію або досвід, вони демонструють сильніші дослідницькі реакції порівняно з тими, хто не має РДУГ.

Це може пояснити, чому вони схильні як до сильного відволіканння в одних ситуаціях, так і до стану гіперфокусу в інших - залежно від мотиваційної значущості стимулів.

Як можна протестувати вашу теорію?

Теорію можна перевірити кількома способами.

1. Дослідження з використанням нейровізуалізації можуть виявити спільні нейронні основи під час виконання завдань, що викликають цікавість, відволікання та імпульсивність у людей з РДУГ. Це допоможе з’ясувати, чи мають ці поведінкові особливості спільні нейрофізіологічні механізми.
2. Когнітивне моделювання можна застосувати для симуляції того, як різні рівні цікавості впливають на розподіл уваги в середовищах із різною насиченістю інформації, порівнюючи результати для моделей з РДУГ і без.
3. Нарешті, дослідження можуть вивчати, чи приводить дослідницька поведінка, що керується цікавістю, до кращих результатів (наприклад, у навчанні чи розв’язанні проблем) у людей з РДУГ під час відкритих (неструктурованих) завдань порівняно зі структурованими.

– Мене особливо вразила ваша дорожня карта фальсифікованості, яка часто відсутня у теоретичних роботах. Які три основні способи спростування вашої теорії?

Примітка: фальсифіковуваність — це, по суті, здатність теорії витримати перевірку на міцність. Якщо її можна спростувати за допомогою фактів, вона наукова.

Наприклад, припущення «всередині Землі є величезний алмаз» можна перевірити — отже, це наукова гіпотеза.

А от твердження «доля людини визначена наперед» перевірити неможливо, тому воно не належить до науки.

1. По-перше, якщо дослідження не виявлять різниці у рівнях цікавості між людьми з РДУГ і без
2. По-друге, якщо буде доведено, що цікавість не пов’язана з відволіканням та імпульсивністю при РДУГ
3. По-третє, якщо дослідження покажуть, що висока цікавість є однаково адаптивною або неадаптивною незалежно від непередбачуваності та інформаційної насиченості середовища

– Чи є обмеження, які ваша теорія поки що не може пояснити?

Теорія базується на обмежених дослідженнях, оскільки ми маємо лише початкові докази щодо зв’язку між цікавістю, відволіканням та імпульсивністю.

Перенесення висновків із досліджень на тваринах на людей також має свої обмеження, особливо щодо перетину цікавості та РДУГ у приматів. Крім того, теорія поки що не враховує можливі відмінності в рівні цікавості між різними підтипами РДУГ: переважно неуважним, гіперактивно-імпульсивним та комбінованим.

Загалом, я розглядаю цю теорію як відправну точку для подальших досліджень цікавості при РДУГ та її проявів у різних середовищах. Як і будь-яка наукова теорія, вона має розвиватися та уточнюватися в міру появи нових доказів та поглиблення нашого розуміння взаємозв’язку між цікавістю та РДУГ.

– Які практичні втручання дозволяє реалізувати ваша теорія в роботі з пацієнтами та студентами?

Розглядаючи РДУГ через призму еволюції, клініцисти та педагоги можуть допомогти пацієнтам і студентам знаходити середовища й активності, що краще відповідають їхнім природним схильностям, одночасно розробляючи стратегії для подолання труднощів у більш структурованих умовах.

Оскільки висока цікавість може бути сильною стороною у людей з РДУГ, втручання можуть зосереджуватися на її використанні, а не придушенні.

Наприклад:

1. інструменти на основі штучного інтелекту вже демонструють ефективність у створенні персоналізованого навчального досвіду для людей з РДУГ, даючи їм можливість взаємодіяти з матеріалом у спосіб, що відповідає їхній природній цікавості

2. гейміфіковане навчання також позитивно впливає на залученість і інтерес, особливо у таких предметах, як математика

Модель класів Монтессорі, орієнтована на розвиток цікавості, показує обнадійливі результати—студенти з РДУГ у таких умовах виявляють вищу активну залученість у навчальний процес порівняно з традиційними класами

3. соціально-орієнтовані активності на свіжому повітрі також асоціюються з вищим рівнем цікавості

Ці підходи свідчать про те, що, працюючи не проти, а разом із природними схильностями при РДУГ, можна досягти кращих результатів для людей із цим станом.

– І на кінець, які три основні ключові моменти ви хотіли б донести?

1. Гіперцікавість при РДУГ, ймовірно, виконувала адаптивні функції в середовищі предків, сприяючи дослідженню, пошуку ресурсів і пильності

2. Гіперцікавість стала невідповідною в сучасному середовищі, де надлишок інформації та структуровані вимоги можуть перетворити адаптивну рису на те, що ми зараз називаємо відволіканням та імпульсивністю

3. Розуміння РДУГ через цю еволюційну призму пропонує потенційні підходи до втручання, що базуються на сильних сторонах, зосереджуючись на створенні середовища та можливостей, які краще відповідають природним тенденціям, а не лише намагаються їх придушити

– Мені цікаво, чи є у вас якісь заключні думки/зауваження, що чекає на вас у майбутньому і як зацікавлені читачі можуть слідкувати за вами та вашою роботою?

Наразі я подаю заявку на фінансування постдокторської посади в Дослідницькій лабораторії РДУГ для подальшого вивчення взаємозв'язку між цікавістю та РДУГ. Мені особливо цікаво розглядати проблему з точки зору нейророзмаїття та сильних сторін, а не зосереджуватися виключно на дефіцитах, оскільки я вважаю, що такий підхід може допомогти нам краще зрозуміти РДУГ і потенційно забезпечити більш ефективні втручання.

Я вважаю, що розуміння РДУГ через еволюційну призму може призвести до більш тонких та ефективних підходів до підтримки, що виходять за рамки суто дефіцитарних моделей, до моделей, які визнають і використовують сильні сторони людини. Найкращий спосіб стежити за моєю роботою - це X/Twitter.

🌟 Якщо було цікаво — [підписуйся на наш канал] щоб не пропустити оновлення

Нові статті, проєкти і гайди (в планах гайд про секс vs нейровідмінність) 😏