"Потенціал дитинства" у пізньодіагностованих людей із РАС та/або РДУГ
У багатьох дорослих пізньодіагностованих людей із РДУГ та/або РАС в дитинстві була фора.
Це могла бути якась особлива здатність або талант:
- до акторства, співів, образотворчого мистецтва
- гіперлексія (рання здатність читати)
- нахил до мов, фотографічна пам’ять
- гіперфіксація на одному чи кількох улюблених предметах у школі
- схильність до спорту і танців тощо
Це могла також бути просто природня дитяча нейропластичність на якій було легко вивозити складні речі.
Дитині цю фору часто комунікували як "обдарованість", "талановитість" та "розвиненість не по рокам"
Ця "обдарованість" зазвичай була присутньою в одній сфері життя, в той час як інші вікові розвиткові цілі могли в цей час відставати. Це відповідає теорії про spiky profiles згідно якій люди з РДУГ та РАС часто мають величезний розрив між своїми когнітивними здібностями та виконавчими навичками у різних сферах (так звані high spikes та low valleys).
Прикладом такого spiky profile могла бути аутична дитина з гіперлексією. Ще до першого класу вона читала швидше та більше за своїх однолітків і уміло відтворювала мову (потенційно також іноземну), що приводило в захват дорослих довкола неї. Натомість її соціальні навички відставали - вона не знаходила спільної мови з однолітками, мала труднощі з пошуком друзів, почувалася “інакшою” та “відмінною” від своєї вікової групи.
Довгий час ця фора могла добре компенсувати системні дефіцити (low valleys) цієї дитини в інших сферах, що і робило можливим не помічати/ігнорувати інші ознаки РДУГ або РАС.
Але в певний момент переходу з дитинства в дорослість магія фори неуникненно зникає
Однолітки починають зрівнюватися та переганяти по успішності, бо в дорослому житті здатність планувати та втілювати плани (виконавча функція) виявляється важливішою, ніж здатність цитувати поеми Шекспіра по пам’яті.
Шефиню на першій роботі чомусь зовсім не вражає, що я можу читати 500 слів за хвилину - вона просто хоче, щоб я вчасно виконувала свої завдання і звільняє мене, якщо я цього не роблю
Нарешті, той "потенціал" про який мені говорили все дитинство, розсипається як попіл в руках. Я не стаю експонентно розумнішою та здібнішою на автоматі, хоча всі очікували від мене саме цього (і я сама теж).
Врешті виявляється, що
Одна справа - мати природний талант і робити щось одною лівою, і зовсім інша - цілеспрямовано навчатися чомусь, прикладаючи зусилля
Виявляється що соціальні навички, вміння жити в групі та розумітися з представникам свого виду, здатність розподіляти свою увагу та енергію потрібно свідомо розвивати.
Виявляється, що вроджена нейропластичність в якийсь момент також йде на спад і перестає компенсувати всі структурні дефіцити.
В когось це збігається з материнство-батьківством, з випуском з університету, з першою роботою.
В когось цю фору забирає еміграція. В когось - менопауза.
Але частіше, ніж ні, вона зникає.
І тоді ми залишаємося сам на сам з собою і з хорошим психіатром, який може провести якісну діагностику. І після цього починається нове життя - без фори, зі своїми реальними силами та дефіцитами.
Але це вже зовсім інша історія. Вона непроста, але щаслива.
Розкажи в коментарях про свій шлях або долучайся до каналу
Також там знайдеш анонси про нові статті та проєкти