Як виглядає РДУГ у дорослих, простими словами на прикладах
РДУГ, як і майже будь-який інший розлад, не має обличчя. Чи, іншими словами, може виглядати як завгодно.
Вони серед нас, ховаються в усіх на виду. Нєпатапляємі оптимісти. Депресивні булочки. Врівноважені чи спокійні, як двері. Панікьори і всьопропальщікі. Мовчазні інтроверти. Королі та королеви драми. Все це разом або нічого з перерахованого.
Про що буде ця стаття?
- Про те, як може виглядати РДУГ на живій людині
- Про те, що неуважність - це не те, що ми часто думаємо і те, що увага - далеко не єдина (чи, бува, навіть не головна) проблема
- Про те, як це все виглядає зсередини і як воно співвідноситься з об’єктивними даними
Про неочікуваний РДУГ
Коли виявилось, що в мене є РДУГ, я була щонайменше здивована. Тому що з одного боку я не сильно активна фізично, в мене зазвичай немає ні бажання, ні потреби щось робити, тому гіперактивність-імпульсивність, очевидно, в прольоті. З іншого ж боку, я доволі послідовна і уважна до деталей, тому неуважність - теж остання характеристика, яку мені можна було б дати.
Але воно, як виявилося, взагалі не так працює. Можна мати неуважний РДУГ і бути дуже уважним, чи мати гіперактивний РДУГ і не любити активність - так само, як можна бути одночасно незграбною людиною і професійним спортсменом (і під спортом я маю на увазі не шахмати). Тут питання до термінології, а саме - одні й ті самі слова в побутовому і клінічному сенсі мають різні значення, тому в них дуже легко заплутатись.
1️⃣ Почнемо з неуважності
Дефіцит уваги, насправді, не надто описова назва. Так, іноді бувають дні, коли я не можу, навіть в ім’я всіх існуючих і неіснуючих богів, сконцентруватись бодай на чомусь. Але частіше воно працює не так і проблема існує більше на стороні контролю та збереження фокусу.
Наприклад: співбесідник говорить надто довго, тому в якийсь момент увага починає від’їжджати, і зненацька я ловлю себе на тому, що останні 10 хвилин я дивилась в безодню і не можу згадати жодного почутого слова.
Часто буває й зворотнє - вже я говорю надто довго, а потім раптово зависаю і маю перепитати співбесідника “про що я там казала?” в надії, що він знає краще за мене, бо моя думка була надто швидкою і кудись втікла, поки я говорила.
Фокус-покус, гіперфокус
Чому гіперфокус також підпадає під парасольку дефіциту уваги? Бо ти, звісно ж, фокусуєшся дуже добре, але не обираєш, як і на чому. Так само, як не можеш свідомо розфокусуватись, коли ти вже в цьому стані. Іноді це може бути навіть корисно, але частіше все ж заважати.
Приклад з не дуже корисних: випадкова думка накшталт “чи була в динозаврів шерсть” о третій ночі і ти не заспокоїшся, допоки не прочитаєш і не подивишся все, що тільки існує по цій темі. Так, тобі треба вставати о шостій ранку і ти знаєш, що завтрашній ти буде ненавидіти нинішнього тебе - але хей, він також буде знати все про динозаврів!
Я іноді затримуюсь на роботі саме через це - мій мозок “застрягає” в задачі, і я не можу вспокоїтись, поки її не завершу (або ж мене не виженуть додому). Зайве казати, що це не дуже здорово, не дуже корисно, а часто й не дуже продуктивно.
О, білочка
Відволікання, теж типовий симптом неуважності, може приймати багато різних форм. Раптове переключення уваги на зовнішній стимул - лише вершина айсберга. Частіше воно має більше напівтонів та нюансів, до того ступеню, що в очах інших ти вже не “відволікаєшся”, а просто “не слухаєш” чи “думаєш не туди”.
Наприклад: можна почати обдумувати слова співбесідника, коли він ще не закінчив говорити, і через те пропустити повз вуха решту його розповіді. Або ж зібрати волю в кулак і дослухати до кінця - просто щоб забути, з чого розповідь взагалі почалася. Чи просто почати думати про щось своє - з тим же результатом.
Відповідаючи на питання, почати говорити не чітко на тему, а про щось дотичне, і в результаті завести розмову кудись взагалі не в той бік. Прослідувати за ланцюжком асоціацій і забути, з чого він почався.
Виконувати задачу, і навіть залишатись в її рамках, а п’ять годин потому питати себе, як можна було переробити купу всього і не побачити жодного прогресу. Оця схильність “звернути не туди” чи “загубитися в сайд-квестах” - невід’ємна частина життя багатьох людей з неуважною симптоматикою.
Як приклад - усвідомлення, що РДУГ в мене таки є, прийшло, коли я грала в Майнкрафт. Я збиралась досліджувати печери, для цього потрібні факели, а щоб зробити факели, потрібні дрова.
Я йду рубати дрова, і між іншим думаю - щоразу робити це вручну нецікаво, треба побудувати автоматичну ферму дерева. А для ферми потрібен бамбук. Тому я йду збирати бамбук і згадую, що в бамбукових лісах водяться панди і було б непогано завести собі одну, тому тепер я бігаю по лісу і шукаю панду.
Три години потому, в мене досі немає факелів, немає дрів і немає панди, а головне, я навіть не можу згадати, нашо я це все робила в першу чергу. І я дивлюся на це все і думаю: “А. Так ось воно що”.
Інструкції - для слабаків
Інший прояв неуважності / відволікання - певні складнощі з виконанням багатокрокових дій, особливо коли важливий порядок виконання. Можна по неуважності пропустити крок і не прикрутити один гвинтик до тумбочки з Ікеї, а потім доводиться наполовину її розбирати і збирати назад, щоб все було правильно. А можна, навпаки, забути, що певний крок ти вже зробив і зробити його ще раз (як-от двічі посолити борщ).
Інколи я збираюся до виходу, взуваюся, а потім розумію, що штанів на мені все ще нема. До виходу на вулицю без штанів, на щастя, ще не доходило, але трапляється це із занепокоюючою регулярністю.
Не пам’ятаю - значить, не було
Забудькуватість - це окремий витвір мистецтва. Можна піти за хлібом, повернутись із двома пакетами їжі і раптово зрозуміти, що якраз хліба серед неї й нема. Або купити молока і побачити, що в холодильнику вже стоїть два літри. Прочитати повідомлення від друга, продумати відповідь і не написати її. Або написати і не відправити. Домовитись про зустріч і забути про неї. Прийти на зустріч, і навіть вчасно, але в неправильний день. Прийти на роботу в вихідний також рахується.
Список можна продовжувати нескінченно. Якось я збиралася в поїздку, гарно склала речі в різні пакети, а потім забула закинути один з них в рюкзак. Рік потому, я вивчила свій урок, я склала чекліст, перевірила все декілька разів - і все одно забула закинути один пакет, до того ж той самий, що й минулого разу. Деякі речі не лікуються.
Інший аспект забудькуватості - це коли ти губиш речі. Функція “знайти мій пристрій” на смартфоні рятує багато часу, бонусний бал - якщо він знайшовся у власній руці. На жаль, в ключів (і штанів) такої функції нема, тому я іноді запізнююсь через те, що не можу їх знайти. Я час від часу приходила в офіс після віддаленої роботи тільки щоб зрозуміти, що робочого ноутбука я лишила вдома. Іншого разу я лишила ключі від дому на роботі і це був вечір п’ятниці - добре, що в лендлорда були запасні.
Сюди ж можна віднести хворобу “зроблено на 90%”. Тут вже було про написати і не відправити. Але воно трапляється буквально на кожному кроці. Я в дитинстві часто сварилася з батьками, бо коли вони просили мене помити посуд - я його мила (коли не забувала), але завжди лишала чи то одну каструлю, чи то три виделки. Зараз - можу принести продукти з магазину і не скласти їх в холодильник, чи винести сміття і не постелити нового пакета, чи повернутися з перекуру і не закрити двері на замок.
І ладно, якщо це все стається пару разів на рік, трапляється з кращими з нас. Але коли кожен тиждень в тебе свіжа історія з цієї категорії - це добрий привід замислитись.
2️⃣ Про гіперактивність-імпульсивність
В мене РДУГ неуважного підтипу, тому повноцінно говорити про гіперактивність з власного досвіду мені складно. Це не значить, що проявів гіперактивності в мене немає зовсім - але їх набагато менше і вони менш яскраві, ніж у гіперактивного чи комбінованого народу.
Тому! Досвідом життя з гіперактивністю з перших рук тут поділиться також інша авторка і головна експертка платформи – Катя.
Життя - це рух
Коли думають про гіперактивність, то в першу чергу згадують саме фізичну гіперактивність і уявляють людину, що невтомно носиться навколо, як електровєнік. Іноді це справді так, і зберігається навіть в дорослому віці, але частіше там все ж багато нюансів.
Як “класична” гіперактивність може виглядати в реальному житті? Таких людей багато серед професійних спортсменів чи любителів-ентузіастів. Не те щоб вони постійно бігали навколо, як скажені - скоріше, більшу частину часу вони можуть лишатись зібраними й спокійними саме тому, що вони виплескують надлишки енергії під час занять спортом. Якщо фізичну активність в них віднімають - наприклад, через травму - вони починають чахнути на очах. Але допоки цього не стається, людина може навіть не здогадуватись, що в неї є якийсь розлад.
Характерно, коли в дитинстві гіперактивних дітей описують як “в тебе взагалі страху нема”. Вони лазають по парканах, деревах і дахах, шастають по заброшках, роблять інші ризикові речі. Любов до висоти і швидкості часто зберігаються навіть в дорослому віці - для мене колись стало культурним шоком, що люди, взагалі-то, часто бояться цих штук.
В плані руху на меншому масштабі не можна не згадати фіджетінг, і це якраз одна з небагатьох речей, які мені притаманні. Складно вловити момент, коли я просто сидітиму нерухомо. Я буду качати ногою, переставляти предмети на столі чи гратись з одним з них, малювати на полях абощо.
Одного разу колега подумав, що в нашому краї почався землетрус - якраз тому, що я з головою пішла в задачу і не помітила, що від мого трясіння ногою столи теж почали хитатись. “Одного разу”, звісно ж, лише тому, що з тих пір я слідкую, щоб мій стіл не був дотичний до інших.
Деякі люди маскують навіть ці прояви - і або рухають частиною тіла, яку не видно, як-от пальцями на ногах, або обирають соціально прийнятний варіант, як-от ігри з волоссям в дівчат. Тому часто цього не видно - але це не значить, що його нема.
Вибачте, що я говорю, коли ви перебиваєте
Людям з гіперактивністю-імпульсивністю може бути дуже складно чекати, їх часто можуть характеризувати як нетерплячих. Черга або затор на дорозі для них як пекло на землі. Одна РДУжка розповідала, що коли вона на залізничній станції і до приходу потягу є ще 10 хвилин, їй морально простіше піти, прогулятись, купити собі кави і запізнитись на рейс, ніж ті 10 хвилин простояти на місці.
Катя: в силу деяких обставин мої механізми стримування в якийсь момент відвалились, тому тепер, коли в мене нетерплячка - то в мене нетерплячка, якщо мені щось треба - то воно мені треба от прямо тут і зараз.
Дуже часто, коли я заходжу в магазин, бачу, що там багато людей, і розумію, що мені доведеться стояти в черзі, я просто розвертаюся і йду. Краще я приготую не те, що хочу, а те, що є вдома, просто тому, що стояння в черзі мене дратує до неможливості.
Соціально, гіперактивні люди можуть бути дуже говорливими - з вражаючою здатністю говорити без зупинки півгодини поспіль. Часто також буває, що вони перебивають співбесідника, завершують речення за нього чи відповідають на питання ще до того, як його цілком озвучили.
Я намагаюсь цього уникати, але якщо інша людина, наприклад, забула певне слово, я можу спробувати підказати або вгадати (бо терпіння чекати, поки людина сама згадає, в мене, звісно ж, нема).
Інтерналізована гіперактивність
Гіперактивність - вона далеко не завжди назовні, багато в кого гіперактивним буде саме мозок. Іноді людина може виглядати спокійною, але в її голові 24/7 носиться зграя кафеїнованих білок. Описують це як “нестихаючі думки” чи “в голові голосно”. В деяких людей ніби присутні кілька думок одночасно і разом вони створюють какофонію, в інших наратор постійно щось коментує, а на задньому плані грає пісня, що приїлась тиждень тому, в когось третього думки взагалі будуть невербальними. Спільного в них те, що в голові ніколи не буває тихо.
На цьому тлі дуже неприємними бувають румінації, особливо коли РДУГ накладається на щось типу соціальної тривоги і мозок починає ганяти одні й ті самі (часто негативні) думки по колу. Вони можуть навіть викликати безсоння.
Катя: в мене немає тиші і спокою в голові майже ніколи.
Враховуючи аутизм, картина відрізняється від чистого РДУГ. В мене немає “100 думок одночасно” - іноді буває, але це більше про стан перезбудження або тривоги. Коли стан нормальний, можуть бути стрибки від думки до думки, яка не пов'язана з першою, але так буває теж не часто.
Зазвичай це думка на якусь конкретну тему, глибоке занурення і купа асоціативних ланцюжків. Якщо один ланцюжок перемкнув раптово на щось в іншому напрямку, то потім все одно відбувається повернення назад. І навіть коли виникає 100 думок, вони всі намагаються вкластися в систему.
Це не хаотично-стрибаюче мислення, як при чистому РДУГ, а структурно-фрактальне. Від РДУГ є швидкість, від РАС - системність і потреба в завершенні.
Мені складно керувати думками, зупинити, перемкнути, якщо є така потреба. Зовні я ніби відлетіла в свої фантазії та не чую, що відбувається, що мені кажуть.
Я можу заснути спокійно, без думок, тільки коли виснажена вщент, коли я перезбуджена або в нормі - продовжую думати, аналізувати.
Після смерті відпочинемо
Постійний рух, зовнішній чи внутрішній, має ще той аспект, що навіть якби ти хотів сповільнитися - ти не можеш. Що іноді призводить до ситуацій, коли ти вже вичерпав свій внутрішній ресурс, але все одно продовжуєш бігти далі і, як результат, до вигоряння.
Гіперактивність, особливо ментальна, може також виглядати як тривожність чи переростати в неї, особливо коли ти не знаєш, що з тобою відбувається і як з цим поратись.
Oh, shiny
При РДУГ, незалежно від презентації, характерна постійна потреба новизни чи стимуляції. Іншим словом, це також значить, що нам часто буває нудно. Нам притаманна природня цікавість до всього, що нас оточує - але також і швидка зміна інтересів, через що знання часто лишаються поверхневими.
Часто буває, що людина з головою пірнає в певне хобі і це виглядає майже нездорово (гіперфіксація), а через декілька днів так само раптово втрачає інтерес і не повертається до цієї теми ще деякий час, якщо повертається взагалі.
В мене подібні відносини з відеоіграми - граю я нечасто, але якщо все ж починаю, то кілька тижнів я виглядаю як людина з комп’ютерною залежністю, в якої взагалі немає життя поза екраном, а потім так само різко втрачаю інтерес і не повертаюсь до цього заняття ще рік.
В мене також була пара моментів, коли життя ставало аж надто стабільним, і тоді мій мозок вирішував, що зараз саме час змінити роботу чи переїхати. Знаю також людей, які змінюють роботу щопівроку чи щороку, бо минула втрачає ефект новизни.
3️⃣ Про загальні ознаки
Якби забудькуватість була моєю єдиною проблемою - в мене, вважай, не було б проблем зовсім. Завжди можна написати список купівель чи внести зустріч у календар (головне не забути туди подивитись), а в співбесідника спитати, як там його звали, нехай ви знайомі вже рік. Але. РДУГ - це розлад нейророзвитку, він фундаментально змінює те, як функціонує мозок в цілому і це впливає на всі сфери життя.
Час та простір
Відносини з просторово-часовим континуумом в нашого народу часто складні.
Час існує в двох вимірах - “зараз” та “не зараз” (читай “ніколи”). Місяць прокрастинувати виконання задачі, а потім в паніці зробити все в ніч перед дедлайном - це класика. Потім ти ненавидиш себе і клянешся, що от наступного разу точно зробиш все як треба, а потім наступний раз наступає і ситуація повторюється.
В мене це більшою частиною проявляється в маленьких речах, наприклад, я можу весь день думати, що мені потрібно сходити в магазин, але побіжу я до нього за півгодини до зачинення, бо більше відкладати вже неможливо.
Це може впливати на виконання задач - ти уявляєш собі готовий результат, а потім виявляється, що для його досягнення треба зробити купу кроків, і інтересу до цих “нудних” дій в тебе немає зовсім. В силу природнього аутизму в мене також буває й зворотнє - я дивлюсь на великий проєкт і думаю про всі задачі, які треба виконати для його завершення, але так як часового виміру в моїй голові не існує, я думаю про виконання всього одночасно, і цього банально забагато для однієї людини, щоб вивезти, нейровідмінної чи ні.
Запізнення відносяться сюди ж, до виходу або ще є час, або треба вже вибігати, а в тебе голова не мита. Щоб не запізнюватись, люди з РДУГ часто прикладають надлюдські зусилля та використовують складні чи креативні стратегії. Я завжди планую вийти з дому на 15-30 хвилин раніше, завжди провалюю цю задачу, але в результаті зазвичай все ж встигаю вчасно (читай “в останній момент”). Без цього буферу ж я завжди запізнювалась на ті самі 15-30 хвилин. Тобто зараз в мене цієї проблеми ніби й нема - але якою ціною?
Нещодавно в мене трапилась ще одна історія, я домовилась зустрітись із друзями 11 числа, а потім домовилась з іншою людиною на завтра. Про те, що завтра і є 11, я згадала не одразу, довелось переплановувати.
З просторовим виміром історія дуже схожа. Якщо чогось немає прямо перед очима - його ніби й не існує зовсім (object permanence). Те саме молоко, що ти купив, бо інші два літри були в холодильнику і ти про них забув. Але буває й такий досвід, про який нікому не розкажеш.
Наприклад: коли тобі пише друг і ти усвідомлюєш, що забув, що такий друг в тебе є. Це звучить дуже погано, але відбувається не тому, що тобі все одно на ту людину - просто РДУжний мозок так працює. І це може призводити до сильного відчуття самотності - в твоєму житті ніби є люди, але їх немає прямо перед очима, тут і зараз, і тому здається, ніби їх не існує зовсім.
Тіло та фокус
Пам’ятаєте, як ми говорили про дуже глибокий фокус, коли решта світу зникає з поля зору? До решти світу часто відноситься й власне тіло. Ще ладно, коли ти просидів три години в незручному положенні і через те якась нога затекла. Ще зрозуміло, якщо ти не помітив відчуття голоду. Я іноді забуваю дихати - а потім дивуюсь, чого в мене голова розболілась.
Так само я іноді не хочу робити паузу посеред монологу і намагаюсь завершити речення на одному диханні - з приблизно таким же результатом. В цілому, сприйняття власного тіла та взаємодія з ним в нашого народу часто неортодоксальні, що й призводить до речей, подібних описаним тут.
Дихання контролюється стовбуром мозку - воно не вимикається. На базовому рівні дихання - це безумовний рефлекс, тобто буквально “перестати дихати” ти не можеш.
Але існують несвідома затримка дихання або поверхневе дихання, які при нейровідмінності дуже часто відбуваються в умовах напруги, сенсорного навантаження, гіперфокусу, плюс додається момент з особливостями інтероцепції.
В результаті ми маємо порушений патерн дихання, на який мозок не звертає увагу тривалий час, виникає відчуття “я ніби не дихав”, яке супроводжується легкою гіпоксією, головним болем або brain fog.
Сенсорні відмінності
Коли ми говоримо про сенсорні відмінності, то в першу чергу думаємо про сенсорні чутливості, але може бути й зворотнє - коли чутливість надто низька. В обох випадках це відхилення від середнього, і це дуже типовий досвід при РДУГ.
Не допомагає й те, що рівень чутливості не сталий - те, що в один момент відчувається як недостатньо, в наступний може стати занадто. Змінюватись воно може непередбачувано, тому раптова різка реакція на подразник, який взагалі не заважав п’ять хвилин тому, може здивувати не тільки оточуючих, але й тебе самого.
Про це на платформі є окремий безкоштовний гайд "Тактильна чутливість", де ти зможеш зрозуміти механізм роботи однієї з 8 сенсорних систем і скласти свою карту
Посилання буде наприкінці
Just do it… tomorrow
Функціонування в повсякденному житті теж може бути пов’язане з певними викликами.
Виконавчі функції - це, якщо коротко, штуки, що відповідають за всі етапи виконання задач, такі як планування, організація, а також початок, продовження і завершення роботи над задачею, і так далі. При РДУГ ці функції часто страждають, і невід’ємною частиною життя стають фрустрація, прокрастинація і постійні (само)звинувачення в ліні.
Наприклад: планування часто буває надто оптимістичним, коли ти переоцінюєш свої сили, здатність слідувати плану чи банально кількість годин у добі. В програмістів є золоте правило - щоб дізнатись, коли задача буде готова, спитай розробника, скільки часу займе виконання, а потім помнож його щонайменше на три, це й буде реалістична оцінка. Цікаво, чи пов’язано це з тим, що в IT частка нейровідмінних непропорційно висока.
В мене також відбуваються щоденні епічні битви з диваном (і диван зазвичай перемагає). Я знаю, що мені потрібно почати робити певну штуку, але не можу себе змусити. Коли я тільки почала приймати РДУжні медикаменти, найбільшим шоком було саме те, що можна подумати, що треба щось зробити, а потім просто взяти і одразу зробити - я навіть уявити не могла, що так буває.
Розуміння задачі тут також ширше, ніж можна собі уявити. Я якось не їла майже два дні через те, що диван був сильніше за мене - настільки, що навіть замовити доставку було складно. Тому да, виклики реальні, а проблеми інколи не дуже сумісні з життям.
Акція “запроси друга”
РДУГ рідко приходить один. Є ціла низка інших розладів, які його супроводжують. Можна навіть сказати, що людина з одним лише РДУГ без нічого іншого ближче до виключення, ніж до правила (але вони існують, я бачила одного!).
Ситуація ускладнюється тим, що розлади можуть мати подібні симптоми чи маскувати один одного, тому є великий шанс отримати неправильний чи недостатній діагноз, а звідси й некоректне лікування.
Колись про коморбідності з’явиться окрема стаття, а поки - ось список лише деяких речей, що можна отримати в пакеті з ним:
- Інші нейровідмінності - аутизм, диспраксія, дислексія, дискалкулія
- Розлади настрою - депресія, тривога, панічні атаки
- Вигоряння
- Мігрень
- Розлади сну - синдром затримки фази сну, безсоння, гіперсомнія, неспокійний сон
- ПТСР, кПТСР
- Розлади харчової поведінки, як-от переїдання
- Серцево-судинні захворювання
- Аутоімунні захворювання, системне запалення
- В дівчат - передменструальний дисфоричний розлад, післяпологова депресія
- Залежності
Деякі з цих розладів просто часто приходять разом із РДУГ, інші ж є прямим його наслідком. Тому якщо ви не розумієте, чому вночі вам складно заснути, а вранці - прокинутись; чому ви або не їсте печиво взагалі, або за один присіст знищуєте цілу пачку, третього не дано; чи навіть чому ви десять років лікуєте депресію, а вона не лікується - то, власне, ось чому.
Коли друг зі РДУГ
Про вплив РДУГ на соціальні навички та відносини говорять рідше, але він колосальний і його складно переоцінити.
Люди з РДУГ схильні перебивати, забувати, перепитувати і переказувати одне й те саме по десять разів, відхилятися від теми - для співбесідника же це може виглядати як байдужість, грубість та неповага.
Що цікаво, коли РДУжки так роблять, це може означати якраз протилежне - перебиваєш, наприклад, тоді, коли дуже залучений в діалог і хочеш запитати цікаві та важливі речі до того, як питання забудеться, і між своїми це сприймається як нормальна динаміка.
Люди можуть перестати тебе розуміти через непередбачуваність - в мене є приятель, інтереси якого міняються дуже часто, і от одного разу він із пристрастю розповідає про якусь штуку, я виділяю час, щоб дізнатись про цю штуку більше і наступного разу підтримати розмову, але наступного разу ця штука йому вже нецікава і він з такою ж пристрастю розповідає про зовсім іншу річ. Ну, зате кожного разу я дізнаюсь щось нове. Мене в свою чергу також критикували за непередбачуваність, хоча й з іншого приводу, ми всі (чи майже всі) послідовно непослідовні в той чи інший бік.
Замість висновків
РДУГ - це не просто неуважність чи імпульсивність, це окрема форма існування людської матерії. Це не добре і не погано, він просто є. Він не робить нікого менш ніж людиною і не перетворює нікого на супермена, що в пориві гіперфокусу за годину вирішить будь-яку проблему, з якою інші боролись рік.
З цим можна працювати. З цим можна жити. І можна жити повне і прекрасне життя, навіть якщо це вимагає відчутно більше зусиль, ніж в середньому.
Розуміння, що він в тебе є - перший і часто необхідний крок до цього. Тому що з цього починається самоприйняття, розуміння, що це не з тобою щось не так, ти просто інший і тому досягати своїх цілей маєш по-іншому.
І що головне, ніколи не пізно. Деякі отримують діагноз в 60 - і після цього починається їх друге життя. І це життя, варте того, щоб його жити.
[Підписуйся на телеграм канал], щоб отримувати анонси нових статей
Якщо ти самоадвокат·ка, спеціаліст·ка або автор·ка, що досліджує і пише про нейровідмінність – запрошуємо тебе стати амбасадором платформи "Нейровідмінні", щоб публікувати свої статті, гайди та інші матеріали
